Декілька десятків представників нового українського кіно (серед них Володимир Тихий, Володимир Войтенко, Марина Врода, інші митці) об’єднались для реалізації відповідального проекту — „BABYLON’13“. Це збірник міні-фільмів про напружені події в Україні кінця 2013 р. (і вже початку 2014-го). Камери проекту „BABYLON’13“ фіксують різні миттєвості життя Євромайдану та інших революційних територій: активісти і „Беркут“, мир під час концертів та війна на Грушевського. Зйомки відбуваються не лише в Києві, а й у інших містах (зокрема, в Донецьку). Кінокритики помітили, що назва проекту навіює асоціації з класичним фільмом Івана Миколайчука „Вавилон ХХ“. Українським проектом уже зацікавилися представники деяких іноземних телекомпаній. Переглянути поки що 72 міні-історії проекту „BABYLON’13“ можна в мережі Інтернет на каналі You Tube. Згодом на основі відзнятого, можливо, буде створено кілька повнометражних документальних фільмів. Зокрема про це DT.UA повідомив один із координаторів проекту —кінорежисер Володимир ТИХИЙ.
— Володимире, скільки на сьогодні фільмів об’єднує проект?
— 75. Не всі викладені в Інтернет. Будь-хто може це відео поширити і використати для якихось приватних переглядів.
— У ЗМІ була інформація, що зйомки можуть стати основою для окремого великого фільму — документу епохи?
— Йде робота. Швидше за все, буде створено кілька фільмів. Бо події розгортаються у різних напрямах. Наразі працює кілька окремих творчих колективів. У кожного своє внутрішнє життя. Хтось знімає оборону Майдану, хтось — аудиторії, пов’язані з громадською діяльністю. Багато матеріалу відзнято, адже хвилі подій нас накривають, — це як стихійні явища. Наприклад, події 1 грудня. Далі — протистояння на Грушевського. Кожна окрема ситуація заслуговує на полотно.
— Зйомки конкретних подій — це бажання того чи іншого режисера?
— Ми — громадське об’єднання. Тобто люди, які задіяні у проекті, не отримують коштів, — на щастя чи на жаль. Усе робиться безкоштовно. Люди керуються насамперед творчим покликом. І, звісно, ми працюємо в команді, домовляємося про узгоджені дії. Але кожен сам відповідає за свої творчі кроки.
„BABYLON’13“ — досить масштабний проект. І перший на території України проект саме у такому форматі. Хоча цей напрям дуже популярний у Франції, Канаді, США.
Це окремий „жанр“: маленькі художні фільми, які з’являються в Інтернеті: адже їх і зроблено спеціально для Мережі. Працюють ці стрічки в іншому форматі, ніж телебачення чи прокатний кінематограф. Але відіграють досить істотну роль — бо простір Інтернету дуже великий.
„BABYLON’13“ — це такий веб-документальний серіал, який існує понад два місяці. Зібрав півтора мільйона загальних переглядів. І поширюється не тільки на території України. Досить непогано нас переглядають за кордоном: у Норвегії, Польщі, Канаді, США, Франції. Отже, проект відбувся, незважаючи на те, вийдуть повнометражні фільми чи ні.
— Якщо все ж таки повнометражний проект відбудеться, то хто його очолить? І які приблизні терміни реалізації?
— Думаю, це не буде просто хроніка. Але й не ігрове кіно. Хто очолить? Це команда праця. Кожен проект матиме свого режисера або двох режисерів. Зараз є певна група людей, котрі постійно працюють над „BABYLON’13“, і ми побачимо їхні прізвища в титрах. Звісно, колектив ущільнився. Декого обставини примусили піти на заплановані повнометражні проекти. А хтось знову перебуває у творчому пошуку. По суті, наразі залишилося 15 людей. І вони продовжують уперто робити справу.
— Хто ще з відомих кінематографістів долучився до вашого проекту?
— Наприклад, для „BABYLON’13“ зараз знімає Слава Пілунський: він був оператором-постановником російського „Вія“.
— Здається, у цих сюжетах навіть немає підписів, на кшталт — режисер, оператор…
— Немає. Ми — громадське об’єднання. Це наша свідома позиція. Зазначення титрів впливає на швидкість процесу. У нас так: один зняв матеріал, інший — монтує. Якщо треба, то швидко підключається другий режисер. Усе робимо на своїй власній базі. Прокатні структури надали техніку, фотоапарати, оптику. Хтось приніс потужний комп’ютер, на якому монтуємо. Ще хтось допоміг із транспортом. Ось таким чином. Скористалися мінімальними пожертвами, які збирали через „Спільнокошт“, саме на обладнання. Останнім часом багато витратили на бронежилети, на ремонтування техніки, яку побили.
Намагаємося здобути гранти на проект. Так, розуміємо, що державні кінематографічні структури насправді далекі від соціальних запитів суспільства. Як відомо, і українські кінокомпанії працюють на російські телеканали. Такий собі придаток пострадянських медіа.
— Сьогодні бачимо на Майдані різні періоди — то буря, то штиль. Чи відстежуєте ситуацію саме тепер, коли відносне затишшя?
— Піки, яскравий громадський супротив дають енергію для творчого поштовху. Ми й тепер відстежуємо події, готуємо декілька невеличких новел, пов’язаних, наприклад, із бібліотекою в Українському домі, з буденним життям Євромайдану.
Та заради буденного життя й започаткували проект. Адже новини не передають емоційного досвіду від безпосереднього контакту з таким явищем, як Майдан чи Автомайдан. У новинах просто демонструють актуальні речі, пов’язані з політиками, медійними персонажами. Вони максимально звужені у своєму художньому забарвленні, однозначні і, як правило, не несуть із собою рефлексійного багажу, який дуже важливий. Бо зараз відбувається не просто зміна політичних облич, а соціально-культурна революція, коли змінюється свідомість людей, світоглядні цінності. Заради цього ми й зібралися для роботи над „BABYLON’13“. Тобто показувати не репортажі з гарячих точок, а людей, які поруч. А вони не є героями новин. І це чудово. Бо коли в країні стояв штиль, то люди перебували у трохи депресивному стані, не думали, як розбудовувати країну.
— Які мікросюжети цих роликів вас вразили найбільше?
— Що вразило? Фактично мене вражають усі події в Україні, а „BABYLON’13“ — наш емоційний відгук на них. Я ставлюся до сюжетів із певною мірою заангажованості. Не можу сказати, що ми над одним сюжетом старались, і він вийшов добре, а інший — не вдався. Так сталося, що до нас звернулись із громадською ініціативою — „розширити“ кругозір наших військових, міліціонерів, які стоять на Грушевського. Тобто показати їм на екрані новини, відеоматеріали, що мали би прорвати інформаційну блокаду, в якій вони перебувають. По суті, це одне кіно. Деякі пасторальні речі дієвіші за зброю. Як, наприклад, та ж таки ініціатива дівчат. Коли вони запускали в небо синьо-жовті кульки з побажаннями.
— А над якими з цих міні-фільмів працювали особисто ви?
— Монтував, наприклад, сюжет „Після бою“. Потім — першу новелу „Бій на Грушевського“. Нещодавно трудився над роликом „Ой ви, хлопці, швидше-швидше“: неймовірний рок-н-рол на цимбалах від Петра з Майдану. Назва — така постмодернова версія відомої пісні про Довбуша.
— Є прогнози, що загострення нинішньої ситуації триватиме ще довго. Чи може і цей проект так само довго тривати?
— Усе залежить від подій, які можемо спостерігати в історичних фільмах, наприклад про Латинську Америку, коли країна надовго занурюється у протистояння. Але режисери продовжують знімати. Ми маємо багато унікальних кадрів, як в ігровому кіно, коли лунають вибухи, гранати рвуться під ногами в операторів, поруч падають люди.
— Сьогодні є різні технології зйомок. Чи багато сюжетів було зафіксовано на телефон, айфон, професійну камеру?
— У нас демократичний рівень якості. Але знімаємо все професійно, намагаємося писати максимально якісний звук (режисери пишуть на автономні записувальні пристрої). У нас досі немає жодного відео, знятого на айфон. Так, це непоганий спосіб зйомки, однак програє за якістю.
— Ваше особисте відчуття Євромайдану — як режисера і як громадянина?
— Незважаючи на прикрі обставини, скажу: класно, що він відбувся. Бо країна припинила депресивне сповзання в чорну дірку. Люди прокинулися, дозріли до такого протистояння. Це чудово.
І ті люди, котрі при владі, — вони відповідальні за все: за „коктейлі Молотова“, що їх кидали студенти на Банковій, за насильство, за „Беркут“ — як каральний загін для тримання населення України в покорі.
Ми живемо в Україні і мусимо змінювати цю реальність.
Фільми проекту „BABYLON’13“ за посиланням: http://www.youtube.com/channel/UCrJIIeADD45RsffK2yYgmSw
Quelle/Джерело: „Дзеркало тижня“
