Джерело: texty.org.ua
Цього року український кінематограф порадував нас «Тим хто пройшов крізь вогонь», фільмом, який збирав зали. Оглядачі назвали це початком відродження індустрії. В 2013 році українські кіношники планують випустити у широкий прокат 12-15 ігрових стрічок. Частину з них фінансує держава, частина виробляється українськими приватними студіями спільно з іноземцями. Так інтенсивно у нас ще не знімали. Як мінімум три стрічки обіцяють стати фільмами, котрі варто подивитися в кінотеатрі.
Автор: Вікторія ХОМЕНКО
«Брати. Остання сповідь»
Кіно за мотивами роману шведа Торґні Ліндґрена „Джмелиний мед“. Це дебютний проект режисера Вікторії Трофіменко. Психологічна драма про двох братів-гуцулів, які все життя все ділили: матір, іграшки, право називатися кращим, одну жінку, одного сина. Одного разу в їх житті сталася подія, після якої вони не говорили 40 років.
Автори керувалися фільмом «Туринський кінь» угорця Бели Тарр для побудови певних драматичних колізій між братами. Фільм Тарра атмосферний, аскетичний, з мінімумом діалогів та обмеженим простором. Він повний екзистенційних смислів.
Тому «Брати…» – це розкопування душевних «червів» головних героїв. «Вона ж умерла. Як ти взагалі посмів взяти в рота її цицьку» – «Вона моя мама. І вона дала нам життє!» У фільмі лунає гуцульська говірка. Посуд, затерте дзеркало, ступа, сорочка, ніж – збирали для фільму усе автентичне. Просили в хатах біля Синевирської Поляни.
«Плем’я»
Німий, але україномовний фільм. Виявляється мовчати можна різними мовами. «У якійсь мірі я знімаю фільм-пантоміму. Приміром, у «Догвілі» Ларса фон Трієра, одному з моїх найулюбленіших фільмів, режисер прибрав декорації, проте вже на п’ятій хвилині перегляду ти взагалі забуваєш, що на екрані їх практично немає. Моє завдання подібного плану» – каже в одному з інтерв’ю Мирослав Слабошпицький.
У цьогорічних «Ядерних відходах» Слабошпицького за 24 хвилини стрічки, знятих у Чорнобилі, також не лунає жодного слова. Включно зі сценою сексу між працівниками Зони відчуження. Стрічка здобула „Срібного Леопарда“ у швейцарському Локарно та стала найкращою короткометражкою російського фестивалю „Кіношок“.
«Плем’я» – драматична історія першого кохання глухонімого Сергія, який переходить у 11-й клас інтернату для дітей. Сюжет побудований на відносинах героя з однокласниками і дівчиною Анею. Ідея «Племені» народилася з короткометражної стрічки режисера «Глухота».
«Параджанов»
Головну роль у стрічці грає француз вірменського походження Серж Аветікян. Він особисто був знайомий з Сергієм Параджановим. Це французько-український фільм: його навпіл продюсує кіностудія «Інтерфільм» та телеканал Arte France Cinema.
«Він ділив людей на дві «г» – генії або гівно. Якщо вже він зараховував когось до останніх, то говорив про це в обличчя» – так згадує про Параджанова відомий режисер Роман Балаян. У цій стрічці він і художній керівник, і креативний продюсер. Якщо згадувати його фільми «Полеты во сне и наяву» з Олегом Янковським та Людмилою Гурченко, або «Поцелуй», «Храни меня, мой талисман», «Райские птицы», то можна очікувати кіно з поглядами, образами, контрастами життя тієї епохи, в якій жив Параджанов. Від простоти алюмінієвої ложки до сірого неба в чорних круках.
«Говориш «попільничка», «мандарин» – і Параджанов тут же народжує новелки. Мені на це знадобилася б тиждень. Це і давило на оточуючих – швидкість мислення Параджанова» – також зі спогадів Балаяна.
