З нагоди 60-річчя українського телебачення, що святкувалося в листопаді 2011 року, «Телекритика» продовжує публікацію циклу матеріалів, присвячених історії українського та світового телебачення. В ньому подано відомості про факти і події, пов’язані зі становленням і розвитком телеіндустрії в різні роки, але протягом одного місяця. Читач не лише ознайомиться зі щомісячною хронікою українського ТБ, а й дізнається про передумови і світовий контекст, у якому формувався вітчизняний телепростір.
З нагоди 60-річчя українського телебачення: як зароджувалася і розвивалася телеіндустрія в різні роки, але протягом одного місяця
Ці матеріали було опубліковано в журналі «Телекритика» протягом 2008 року й нині вперше представлено аудиторії інтернет-проекту «Телекритика». Автор циклу – відомий дослідник історії вітчизняного і світового телебачення Іван Мащенко, заслужений працівник культури України, академік Української та Європейської телевізійних академій, автор понад двох десятків «телевізійних книг» (у тому числі «Телебачення України» у 2-х томах та двотомної «Енциклопедії електронних мас-медіа»).
(Читайте попередні матеріали циклу: Історія телебачення в січні, Історія телебачення в лютому, Історія телебачення в березні, Історія телебачення у квітні, Історія телебачення у травні, Історія телебачення в червні, Історія телебачення в липні)
1936, 1–16 серпня. На час XI Олімпійських ігор, які проходили в Берліні, припадає старт олімпійського телебачення. Телевізійне акціонерне товариство Німеччини мало у своєму розпорядженні три телекамери з установкою позастудійної дії. За однією з камер працював Вальтер Брух – майбутній творець системи кольорового телебачення PAL.Трансляції з Олімпіади йшли в ефір чотири рази на день по дві години кожен сеанс. Сигнал приймався у 28 спеціально обладнаних «телевізійних залах» не лише в Берліні, а й у Гамбурзі, куди він подавався по кабелю.
1951, 15 серпня. 31-річний репортер Дуглас Едвардс відкрив першу в США загальнонаціональну програму ТБ-новин студії CBS. На стіні студійного павільйону висіла карта світу, над нею три годинника, які вказували час у Нью-Йорку, Лондоні й Токіо. Перший випуск ТБ-новин був складений із повідомлень світових інформагентств та сюжетів кінохроніки. Надалі подібний стандарт телевипусків новин поширився й у інших країнах.
1954, 6 серпня. Трансляцією свят нарцисів із Монтрьо (Швейцарія) започалася робота міжнародної телемережі Eurovision («Євробачення»). Того дня вісім телеорганізацій, об’єднаних в Європейській телерадіомовний спілці (EBU), здійснили перший обмін телепрограмами. Ідея створення «Євробачення» належала Марселю Безансону, який у 1954 році був генеральним директором Швейцарського ТБ і радіомовлення та президентом EBU. На сьогодні всі члени EBU входять до «Євробачення». Нашу країну в цій організації представляє Національна телекомпанія України (НТКУ). Крім широкого обміну телепрограмами з сюжетами новин, «Євробачення» організовує мистецькі фестивалі – щорічні пісенні конкурси як дорослих виконавців, так і дітей, а віднедавна ще і змагання танцівників.
1955. На Львівському електроламповому заводі налагоджено випуск «сердець телевізорів» – кінескопів. У 1958 році заводські конструктори першими у СРСР розробили металево-скляний кінескоп із кутом відхилення променя 110 градусів і розміром екрана по діагоналі 43 см, удостоєний на Всесвітній виставці у Брюсселі найвищої нагороди – Гран-прі. Партнером підприємства став створений у 1957 році Львівський телевізорний завод, відомий випуском телеапаратів марки «Електрон» – спочатку чорно-білих, а з кінця 1960-х років і кольорових.
1959. У журналі «Советское радио и телевидение» надруковано інтерв’ю з конструктором нової московської телевежі (пізніше вона одержала назву Останкінської) Ніколаєм Нікітіним. Згідно інформації автора проекту, «телеголка» спочатку призначалася для передавання лише трьох програм ТБ (двох чорно-білих і однієї експериментальної кольорової). У реалізованому 1967 року варіанті на вежі було встановлено п’ять передавачів, призначених для трансляції кольорових телепрограм. В Останкінському парку попередньо передбачалося звести телевежу заввишки 508 метрів, а фактично на момент завершення будівництва її висота становила 533 метри, і вона була на той час найвищою в світі.
1960, 19 серпня. Вперше проведено пряму телетрансляцію живих істот із борту космічного корабля: у його кабіні знаходилися піддослідні тварини – легендарні собачки Білка та Стрілка. Велося спостереження вченими за поведінкою тварин на різних етапах польоту.
1961, 19 серпня. На космічному кораблі «Восток-2», яким здійснив добовий політ другий радянський космонавт Герман Титов, було встановлено вдосконалену телевізійну апаратуру, технічні параметри якої були узгоджені з широкомовним ТБ-стандартом. Тож якщо за польотом Юрія Гагаріна у квітні 1961 року мали можливість спостерігати на контрольно-вимірювальних пунктах лише вчені та його колеги, то вдосконалена ТБ-апаратура на борту «Востока-2» дала змогу мільйонам телеглядачів Радянського Союзу і зарубіжних країн бачити космонавта №2 на своїх домашніх екранах.
1964, 20 серпня. Уряди 11 країн (Австрії, Ватикану, Великої Британії, Данії, Іспанії, Італії, Канади, Нідерландів, США, Франції та Японії) уклали угоду про створення «Інтелсату» – глобальної комерційної супутникової системи зв’язку. Свій перший супутник Eorli Bird «Інтелсат» запустив у 1965 році. В апаратах зв’язку, які об’єднання виводило на геостаціонарну орбіту з 1984 року, разом із 15 тисячами телефонних пар передбачалися й телевізійні лінії зв’язку. Тож постійно зростала кількість країн – членів «Інтелсату». І хоча СРСР не належав до його членів (спільно із соцкраїнами та рядом інших держав заснував власну систему космічного зв’язку «Інтерсупутник»), проте на його території – у Дубні під Львовом – було обладнано дві приймальні «інтелсатівські» станції. Львівська нині входить до української мережі космічного зв’язку.
1967, 25 серпня. Відбулася офіційна презентація у ФРН кольорового ТБ за системою ПАЛ (PAL), розробленою німецьким фізиком Вальтером Брухом. Регулярне мовлення за стандартом PAL телекомпанії АРД і ЦДФ розпочали у жовтні 1967-го, а через три роки кольорові передачі займали у програмі АРД 60%, ЦДФ – 55%. PAL став одним із трьох (поряд із SECAM та NTSC) світових стандартів кольорового ТБ.
1968. На Київській кіностудії художніх фільмів ім. Довженка створено об’єднання «Телефільм». Однією з перших його робіт для Українського ТБ стала двосерійна стрічка «У місто прийшла біда» (1968 р.). З-поміж кращих ігрових стрічок довженківців для домашнього екрана є випущений 1972 року двосерійний пригодницький фільм «Бумбараш» (за мотивами творів Аркадія Гайдара), трисерійна стрічка «Назад дороги немає» (1971 р.).
1986. Медіамагнат Тед Тернер – засновник телекомпанії CNN – реалізував свою ідею проведення «Ігор доброї волі». Перший такий турнір спортсменів десятків країн світу у міжолімпійський період відбувся тоді в Москві. Надалі змагання проходили почергово у США і СРСР. Завершився цей проект у 2002 році останніми, шостими «Іграми доброї волі» у Атланті – місті штаб-квартири телекомпанії CNN.
1991, 19 серпня. У зв’язку із приходом до влади в Москві Державного комітету з надзвичайного стану (ГКЧП) телемовлення всіх каналів у СРСР зранку було скомутоване на Першу програму ЦТ, де транслювався балет Чайковського «Лебедине озеро» та повідомлялося про укази і розпорядження путчистів. Українське телебачення першим з-поміж телеорганізацій союзних республік відключилося від ЦТ і о 16-й годині надало екран для заяви Леоніду Кравчуку, Голові Президії Верховної Ради УРСР, який оголосив, що в Україні надзвичайний стан не вводиться, і фактично відмежувалось від авантюристичних дій московських політиків. Одним із перших актів ГКЧП була заборона діяльності недержавних (комерційних) телерадіокомпаній, які тоді лише розпочинали свою діяльність.
1991, 24 серпня. З 9-ї години 50 хвилин Українське телебачення і Республіканське радіо здійснюють трансляцію з сесійної зали Верховної Ради УРСР. Глядачі й слухачі України стали свідками і співучасниками народження своєї суверенної держави. О 18-й годині було прийнято історичний «Акт проголошення незалежності України».
2008, 8–24 серпня. У Пекіні – старти Ігор XXIX Олімпіади, які мали можливість дивитися майже 4 млрд глядачів (на 1 млрд більше, аніж телеаудиторія попередньої Олімпіади – 2004-го в Афінах). Для організації трансляції було створено спеціальну Компанію, яку очолив відомий фахівець у цій царині Мануель Ромеро. Орендовано 60 ПТС і понад тисячу телекамер. 18 червня 2005 року у столиці Китаю завершено будівництво головного корпусу нового Пекінського телецентру заввишки 236,4 м загальною площею виробничих приміщень 183 тис. кв. м. Проте показ змагань із 28 видів олімпійської програми – це не лише завдання китайських телевізійників. За традицією, започаткованою ще з Олімпіади 1992 року у Барселоні, до трансляції залучаються спеціалізовані на окремих видах спорту телебригади з понад 40 країн. Українські телеглядачі під час пекінської Олімпіади переглянули на каналі УТ-1 (НТКУ) загалом 120 годин спортивних трансляцій, тобто в середньому по 8,5 годин щодня. «Телевізійна команда» УТ нараховувала 26 коментаторів, режисерів та інженерно-технічних спеціалістів. До її послуг у Міжнародному радіотелевізійному центрі було орендовано два студійно-програмні комплекси. Оскільки різниця у часі між Пекіном і Києвом становить 6 годин, то ряд змагань, старти яких були вдень чи рано ввечері, Українське ТБ записувало на ВМЗ і показувало в зручний для глядачів нашої країни час.
Джерело: Іван Мащенко, „Телекритика“
