Впровадження міжнародної системи відбору фільмів для держфінансування експерти назвали корисним для кіногалузі. Однак щодо фінансування і перспектив копродукції прогнозують головний біль
Державне агентство з питань кіно провело конкурс кінопроектів на отримання державного фінансування. Цього року проекти відбирали за новими принципами. «Телекритика» з’ясовувала в режисерів та продюсерів, яких реальних змін у кіновиробництві вони тепер очікують та як загалом оцінюють рівень впровадження європейського досвіду проведення пітчингів в Україні (Держагентство понад рік вивчало досвід європейських країн).
Взагалі-то сподіватися на державу кіновиробники в Україні не звикли. У 2009 році на вітчизняні стрічки з держбюжету було виділено лише 4,7 млн грн замість обіцяних 50 млн грн, у 2010-му – 24 млн грн. Однак до «чіткого реформування векторів розвитку українського кінематографа», декларованого Держкіно, експерти галузі ставляться з дипломатичним оптимізмом.
Саму суть реформаторських змін роздивитися вдалося ще не всім кінопродюсерам: хоча конкурс відбувся за новими правилами, широких можливостей для копродукції українське законодавство не відкриває, як і раніше.
Формат публічної презентації представники кіноіндустрії вважають досконалішим за кулуарні схеми держзамовлення. Ще один плюс – цього року вперше до уваги брали не лише фільм, а кінопроект у цілому (сценарій; режисерське бачення твору, маркетингову стратегію, фестивальні або прокатні перспективи стрічки).
Стосовно ж об’єктивності конкурсу у ЗМІ та самих кіновиробників виникли запитання: сім членів експертної комісії водночас були учасниками пітчингу (тобто, фактично, судили самі себе). Серед них Ігор Савиченко, Олена Фетісова, Денис Іванов, Роман Ширман, Світлана Зінов’єва, Богдан Вержбицький, Степан Коваль. І хоча голова Держкіно переконувала журналістів, що зазначені експерти не оцінюватимуть фільми у «своїх» категоріях, теоретично можливості для маніпуляцій вони мали.
Перелік 37 фільмів-переможців, які після огляду 113 кінопроектів рекомендовано включити до Програми виробництва та розповсюдження національних фільмів на 2011-2012 рр., учасників опитування надихає. Та інтригує: у рамках стимулювання розвитку молодого вітчизняного кіно серед переможців було визначено 11 дебютантів.
Загалом переможцям конкурсу виділять 70 млн грн, до яких наступного року планують додати ще 80 млн. Переможцям-дебютантам обіцяють 100% державного фінансування, авторам решти проектів – по 50% і 30% від заявленого бюджету. Запитання щодо того, коли надійдуть ці кошти і які можливості для копродукції мають автори проектів, ми поставили Держкіно.
Питання до експертів були такими:
1. Як відбувся дебютний конкурс Держагентства у новому форматі пітчингу?
2. Як ви оцінюєте перелік переможців, зокрема увагу до дебютантів?
3. Фінансування 26 картин-переможців держава здійснюватиме частково. Кому саме належатимуть авторські права на фільм? Які можливості (чи труднощі) для копродукції відкриває така дотація?
Роман Балаян, голова експертної комісії Конкурсу кінопроектів Державного агентства з питань кіно:
1. Победители достойные. Единственная претензия к экспертной комиссии состояла в том, что в её составе были то ли семь, то ли десять человек, чьи работы тоже участвовали в питчинге. Этот только момент вызывает у меня недоумение. Хотя я не думаю, что они (члены комиссии. – ТК) перешёптывались. Но общественный резонанс по этому поводу мне понятен.
Не все участники презентации были готовы к ней: лишь несколько режиссёров (и продюсеров) довольно чётко и интересно представляли свои проекты. А некоторые выступающие не умели говорить о себе. 🙂 Впрочем, у них будет возможность представить свои проекты во второй раз – в октябре планируется еще один конкурс.
2. Я считаю, что и я, и мне подобные старейшины всё равно снимают как бы в корзину. Всё равно проката нет. Поэтому я интересуюсь: «А что за нами? Есть в стране киногенофонд?». Вот питчинг доказал, что есть: среди дебютантов фамилии любопытных, многообещающих. И я рад этому. Я вообще сказал, что я не буду читать полнометражные сценарии (что я и сделал), что меня интересуют дебютанты среди авторов короткометражных фильмов. Наверное, это неправильно: как председатель я подписал протокол и надо было читать все. Но что получилось, то получилось.
Для украинского кино появление фамилий дебютантов очень важно. Я уверен, что из них трое, четверо, двое будут очень хорошими режиссёрами. И я думаю, этого вполне достаточно. Ведь вообще-то дебютанты имеют право на художественную ошибку за государственные деньги. Это всегда было и должно продолжаться. Один режиссёр моего возраста, чья работа не попала (в список победителей. –ТК), сказал: «А тебе не кажется, что слишком много дебютантов?». Я бы хотел, чтобы их было ещё больше.
3. С цифрами мы определялись, исходя из смет проектов. К некоторым участникам у нас были вопросы, предложения и замечания о пересмотре этих смет. В 99% бюджеты, как нам казалось, были преувеличены. А в одной работе, Fata morgana, кажется, – наоборот, слишком уменьшен бюджет, и я лично предложил добавить столько же.
Я больше творческими вопросами занимался, но считаю, что денег выделено мало. Хотя в прошлом году из бюджета поступило лишь 24 миллиона гривен.
Ігор Савиченко, продюсер компанії «Пронто фільм»:
1. Главное в этом конкурсе – открытая информация. Состав комиссии, перечень проектов, сама процедура – все было доступно и на сайте и из материалов пресс-конференций.
Ранее киношники узнавали о поданных фильмах только «из кулуаров», обсуждение было закрытым, список победителей публиковался после подписания и не оговаривался. В этот раз все было открыто и кто угодно мог присутствовать на питчинге. Это огромный шаг вперед. Теперь дело за тем, чтобы веру в то, что проекты выбираются открыто, не убили в зародыше – не выделив финансирование. И очень надеюсь, что осенний конкурс, который будет объявлен в ближайшее время, не будет реваншем для тех проектов, которые не прошли по творческим причинам. Во время питчинга в зале было много продюсеров, режиссеров, авторов сценария, которые слушали, смотрели… Чем больше из них подастся на осенний конкурс – тем лучше.
Питчинг – это возможность для комиссии понять целостность проекта, степень подготовки, послушать режиссера, продюсеров, других участников процесса и задать вопросы. К самой процедуре вопросов нет. Многие из участников, да и некоторые члены комиссии, не очень хорошо себе представляли что это и для чего. Поэтому большинство презентаций проводилось без соблюдения баланса информативности и иллюстративности. Некоторые были излишне сухи, что не давало представления о творческой составляющей проекта, некоторые устраивали шоу, давя на эмоции, но понять, как фильм будет сниматься, каков его бюджет и каким образом будет привлечено дополнительное финансирование, было сложно.
2. В отношении творческого потенциала среди победителей есть ряд сильных проектов. Но есть и «лучшие из худших».
Лично я считаю, что государство должно помогать авторскому кино или кино, которое способствует развитию отрасли в целом. Имею в виду копродукцию, в рамках которой наши творческие и технические единицы смогут поработать с зарубежными коллегами, а не вариться в собственном соку. В идеале в копродукции снимается авторское кино.
Но совместная работа над промышленными фильмами (нацеленными на широкий прокат) также много дает для отрасли в целом – это опыт.
Вторая задача государства, как по мне, – дать возможность реализоваться молодым талантам. В коротких метрах, в полных метрах – как угодно. Где может взять денег на кино вчерашний выпускник? У родителей, друзей и всё. Редко кто из продюсеров будет рисковать бюджетом под новичка. А так режиссер получит опыт и возможность реализоваться. Понятно, что среди дебютов процент удач будет ниже, чем среди работ опытных творцов. Но я очень надеюсь, что будут и настоящие открытия. А не дать возможность снять кино – похоронить талант, убить веру в профессию. Даже если дебютант не реализуется творчески, получит опыт производства. Не выйдет из него режиссер – выйдет второй режиссер, режиссер монтажа – смежных профессий много. Но дать такую возможность нужно и важно.
Дебютов должно быть как можно больше. И не только за счет государства: очень хочется, чтобы к этому подключились и телеканалы, и продюсеры, и меценаты. В питчинге принимали участие два проекта «Пронто фильма» – «Брати» и альманах короткометражных лент «Украина, гудбай» (проект «Артхаус трафік Україна», в якому „Пронто фільм“ виступає як один із продакшнів. – ТК). Наши «Брати» – это дебют Виктории Трофименко, мы в нее верим. В «Украина, гудбай!» более 10 дебютантов в коротком метре – это вообще своего рода лаборатория, в которой молодые киношники варятся в одном котле с профессионалами, получают опыт, советы и возможность снимать.
3. Изначально это должно было выглядеть как господдержка, государственная субсидия через госказначейство и так далее. Но в итоге схема финансирования ничем не отличается от прежней истории с госзаказом с частичным финансированием и передачей авторских прав заказчику, то есть государству Украина.
Сейчас фактически получается, что на момент производства фильма коллектором авторских прав является продюсерская компания. Частично они принадлежат задействованным в копродакшне компаниям, согласно заключенным контрактам. После окончания работ по фильму, согласно договору государственного заказа, права передаются Госкино. Продюсерская компания, теоретически, может претендовать на эксклюзивную дистрибуцию этого фильма. Но здесь речь идёт не об имущественных (финансовых) правах, а правах только на показ и дистрибуцию права – то есть, о каких-то временных и ограниченных правах. Чтобы получить хотя бы эти права, необходимо снова пройти тендерную процедуру. То есть, гарантий нет.
Также трудности могут возникнуть с получением денег, выделенных государством. Согласно прежней процедуре госзакупки у производителя, это может длиться два месяца с момента подачи Госкино наших документов. Дальше мы должны будем пройти ряд проверок в Минфине. Думаю, деньги выделят не ранее декабря. Если выделят.
Единственная надежда на то, что государство в законодательной и/или исполнительной части найдёт способ узаконить государственную поддержку и копродукцию. Ведь в рамках господдержки без копродукции такое сотрудничество возможно в варианте «товарищество на вере», что абсолютно противоречит Европейской конвенции о совместном кинематографическом производстве.
Многие проекты среди фильмов-победителей предполагают копродакшн – с европейскими, российскими компаниями. В этом случае обычно агентом авторских прав назначается компания, которая выступает мажоритарием в формировании бюджета картины. Эта компания и будет распределять финансовые поступления согласно заключённым договорам с остальными партнёрами по производству фильма. В схеме госзаказа имущественные права принадлежат государству, и государство будет курировать финансовые поступления производителей фильма.
Согласно конкурсу питчинга, участие государства в финансировании ленты «Брати» должно составить 50%, что тоже повлечёт за собой ограничение «Пронто фильм» и наших шведских и немецких партнеров в авторских правах. И на сегодняшний день у нас нет окончательной уверенности в том, что мы хотим воспользоваться государственной поддержкой в таком варианте. Для самой картины отказ от 50% бюджета обозначает отказ от производства.
Альманах – это фестивальное, авторское кино. Мы планировали составить договора с режиссёрами короткометражных фильмов таким образом, чтобы каждый из них имел право показывать свою работу каким угодно способом – презентовать на фестивалях, в качестве дипломной работы. Во время питчинга у нас было бурное обсуждение: члены комиссии предлагали взять 100% государственных денег, ведь этот альманах можно считать дебютом. Мы изначально не были заинтересованы в таком варианте, потому что мы не хотели передавать авторские права никому.
Очень надеюсь, что эта процедура будет изменена согласно условиям, которые были заявлены в начале конкурса.
Олена Фетісова, продюсер, режисер, сценарист, член Спілки кінематографістів України, член Європейської документальної мережі EDN:
1. Для Украины это положительный новаторский опыт. Хотя для европейских стран питчинги являются общепринятой практикой. Это и естественный отбор сильных проектов, и тренинг для молодых кинематографистов в умении формулировать свои мысли, сюжет и цель создания фильма.
У некоторых участников питчинга были проблемы с презентацией проекта. Но для первого раза в целом картина была правильная, и важных проектов мы не потеряли. К рассмотрению всех проектов комиссия отнеслась очень тщательно и внимательно. И организация процесса была очень хорошая.
– Расскажите, пожалуйста, подробнее о формате презентации участников питчинга.
– На «защиту проекта» было отведено 15 минут, но комиссия не подходила настолько строго к этому и предоставляла возможность авторам проекта высказаться полностью. В роли презентующих выступали режиссёр и продюсер фильма. Их задача состояла в том, чтобы представить комиссии суть проекта, его главную идею, тему, рассказать о сюжете фильма и о визуальном решении, жанре…. Также нужно было обозначить стадию подготовки проекта, наличие заинтересованных партнеров, а также представить творческую группу. При этом комиссией приветствовалась визуальная поддержка выступления: демонстрация фрагментов материала, фотопроб, представление актёров, эскизов и т. д. Такие элементы презентации важны, чтобы получить представление о стиле автора и его видении будущей картины.
После выступления члены экспертной комиссии задавали вопросы – кстати, часто довольно острые и неприятные для выступающих. Конечно, никто не задавался целью «завалить» выступающего, но его ответы должны были внести ясность и часто были определяющими в решении об утверждении проекта.
– Многое ли здесь зависело от умения убеждать?
– Умение презентовать проект – это актёрское мастерство, и этому надо учиться и тренироваться всю жизнь. Хотя и в мировой практике случается, что проект представляется великолепно, а на выходе мы не имеем ничего. Я сама, как продюсер, сталкивалась с такими случаями. Но это редкость. Главное – иметь что сказать: как правило, сразу видно, стоит ли за актёрскими способностями выступающего рациональное зерно.
2. Меня список победителей вдохновил. Практически все проекты, вышедшие в финал, не вызывают сомнений. Немного жаль, что в список финалистов не попали некоторые достойные, на мой взгляд, проекты. Но, с другой стороны, они рекомендованы для участия в следующем конкурсе, который планируют объявить до конца этого года.
Поскольку приоритетом в политике национального кинематографа Украины является развитие молодого украинского кино, проектам режиссёров-дебютантов игрового и документального кино, дебютных коротких метров и анимационных фильмов будет выделено до 100% необходимого финансирования. Однако во время питчинга преимущества в участников-дебютантов не было, оценивали их так же строго.
3. В отличие от мировой и европейской практики, в Украине финансирование кино государством – единственный источник финансирования некоммерческого кино. Другого фонда не существует.
В Украине в случае госзаказа имущественные права остаются за государством. Но это не мешает продюсеру вступать в копродукционную схему и распределять права среди партнёров. В рамках Европейской конвенции о совместном кинопроизводстве права на фильм принадлежат совместно всем странам-участникам пропорционально, а прибыль от реализации фильма распределяется согласно финансовому вкладу каждого из партнеров.
Денис Іванов, президент компанії «Артхаус трафік Україна»:
1. Это безусловный шаг вперед. Ранее, в случае с госзаказом, выбор фильмов отличался кулуарным принятием закрытых решений. К тому же во внимание принималась идея фильма, без приложения к реальной жизни в отношении копродукци, проката и так далее.
Положительным моментом является уровень экспертов комиссии. Несмотря на дискуссии о возможной заангажированности нескольких членов жюри, состав комиссии был сильным: отбором фильмов занимались практикующие эксперты из нескольких направлений киноотрасли.
2. Есть и сильные, и очень средние проекты. Те проекты, которые не прошли второй тур, были откровенно слабыми или неподготовленными – как в случае с большинством проектов студии «Дебют». Выглядело это всё в мелочах таким образом, что презентующие будущие фильмы режиссеры не были знакомы с первоисточниками в случае адаптации литературного произведения. Ряд презентаций сводились к зачитыванию краткого изложению сюжета по бумажке. Часто члены комиссии замечали полное отсутствие понимания того, что будет происходить с фильмом после съёмок, кто является его зрителем. Также проблемой очень многих проектов была неадекватность технологий и соотношения «цена – качество». К примеру, вместо предложенного дорогого способа производства, съёмок на 35-милиметровую плёнку в случае дебютных работ и фильмов с участием детей и животных, можно было бы использовать цифровые камеры, которые в производстве стоят дешевле, хотя решают те же задачи для той же целевой аудитории.
В целом, конечно, хотелось бы, чтобы в будущем проекты, которые подавались, были сильнее. Потому что сейчас это не хит-парад: из 59 проектов – финалистов второго этапа победило 37. В этом году из 50 проектов больше 20 не прошли. В целом, я не думаю, что хоть один сильный проект остался за бортом.
3. На этом этапе сформирован только отбор. При этом надо принять во внимание, что питчинг проходил в первый раз и без небольших накладок не обошлось. Юридическая же процедура мало отличается от опыта предыдущих лет. Изменилась среда кинобизнеса: был принят Налоговый кодекс, новые законодательные акты. Но в целом «тыловая система» осталась приблизительно такой же, какой она была в отношении документов. Изменились только законы, но не сама процедура. Точно также перераспределяются права, как это было раньше, похожий документ подаётся в Госкино.
Что касается копродакшна, сегодня (9 сентября. – ТК) состоялось заседание победителей питчинга Госагентства, на котором как раз эти вопросы обсуждались. И в целом, большую часть продюсеров, которые получили финансирование, существующее положение вещей не смущает. Потому что в копродукции при правильном оформлении документов есть возможность избегать острых углов. Скажем, западные компании не понимают одной вещи: каким образом можно вести переговоры с государством, которое, в их понимании, не может выступать конкретным правообладателем, с которым можно вести переговоры. Их это очень сильно пугает. Но боязнь эта чисто формальная. К тому же, сейчас, когда создано Государственное агентство по вопросам кино, такая проблема не должна возникать.
Олег Кохан, генеральний продюсер кінокомпанії SOTA Cinema Group:
1. Пітчинг – це дуже потрібна форма презентації майбутнього фільму, його перша перевірка на міцність. І якщо немає відповідей на запитання, то краще і грошей не давати, і проект не запускати взагалі. Це можливість розділити ризики, а також оцінити майбутній фільм як з точки зору його художньої складової, так і з економічного боку. Презентаційній формі представлення проектів передувала попередня розробка і подання робочих документів щодо прокатних перспектив та фестивального просування. А питання під час самої презентації розподілилися пропорційно – про зміст фільму, тобто питання творчого характеру, та організаційно-фінансові. Пітчинг вчить продюсера та режисера давати відповіді щодо майбутнього проекту, він шліфує майстерність. Велика дорога починається з маленького кроку, який ми зробили.
2. Оцінювати ми зможемо тільки фільми, які з’являться завдяки цієї співпраці. А на сьогоднішній момент це тільки проекти. Це не рулетка, де роблять ставки, це нормальний робочий процес. Цей процес дисциплінує і навчає, а елемент практики завжди має терапевтичний ефект для нашої кіноіндустрії, інакше летальний результат неминучий.
3. Фільми ми зможемо назвати переможцями тільки тоді, коли відзняті картини побачать і визнають у світі. Адже це тільки перший крок розвитку кінопроектів. Головна перепона на шляху розвитку нашої кіногалузі – це існування такої форми, як держзамовлення, яка давно стала анахронізмом для інших країн навіть пострадянського простору. Цей механізм не тільки нівелює роль продюсера, страждають і режисер, і глядач, бо держава не є ефективним власником та не може, наприклад, реалізувати якісне просування фільму. Так що, на мій погляд, не варто знову винаходити велосипед – відповідальність і права належать продюсеру.
Максім Буйніцкі, режисер. У конкурсі брав участь як дебютант із короткометражною стрічкою «Метелик» про пошуки Бога в українській провінції:
1. Я позитивно оцінюю те, що держава зацікавилася національним кіно. Як і те, що за декларацією зроблено конкретні кроки протекціонізму – поправки в закон «Про кінематографію», збільшення фінансування, проведення національного конкурсу. Сподіваюся, далі буде.
Перший такий конкурс в Україні є кроком до створення конкурентного творчого середовища, що виправдовує деякі недоладності проведення. З них перша – захист своїх проектів людьми, які одночасно з тим перебували в журі.
Мені пітчинг сподобався як формат, своєю неформальністю і, водночас, діловитістю. Короткометражкам давали 5 хвилин на пітч, плюс питання журі. Наприклад, моєму «живому» виступу передував відеопітч.
2. Вважаю список 37-ми об’єктивним вступом до тесту на дієздатність суб’єктів української кінематографії.
3. Я розумію, що мій диплом бакалавра (Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого. – ТК) є ліквідним. Хочу, щоб диплом спеціаліста згодився, крім іншого, у питанні повернення державою своїх грошей, витрачених на фільмовиробництво. Можливою відповіддю на нього може бути створення системи кінопрокату національних фільмів.
Щодо механізму фінансування: перш ніж проект дійде офіційного запуску, він має пройти тендер Служби кінематографії. Існує традиційний сумнів, що державні гроші надійдуть вчасно, сподіваюся, його буде спростовано. Тим часом, Кіностудія імені Олександра Довженка висловила готовність запустити проект за обігові кошти, і творча група фільму «Метелик» практично розпочала підготовчий період…
Катерина Копилова, голова Державного агентства України з питань кіно:
– Як ви оцінюєте загальний рівень робіт, що подавалися на пітчинг на конкурсних засадах? Які проблеми сфери кіновиробництва вони засвідчили?
– Даючи оцінку загальному рівню конкурсних робіт, слід зазначити, що їхню підготовку було проведено на різному фаховому рівні. Конкурс на здобуття державного фінансування цього року вперше проводився за новими правилами: вперше оцінювався не лише сценарій, як це було раніше, а кінопроект у цілому, вперше ми розглядали продюсерське бачення перспектив кінопроекту та його маркетингову стратегію. На момент оголошення конкурсу деякі продюсери вже мали досвід участі у пітчінгах та оформлені необхідного пакету документів, інші ж робили це вперше відповідно до затвердженого Положення про конкурс. Як висновок – рівень підготовки деяких представлених кінопроектів міг би бути кращим.
Щодо проблем кіновиробництва, то гостро відчувається відсутність сценарного портфеля та школи кінодраматургії, недорозвиненість продюсерської системи. Одним із проблемних завдань стало виробництво фільмів для дітей. В рамках проведення конкурсу Агентство неодноразово наголошувало на зацікавленості у розгляді кінопроектів для дитячої та юнацької аудиторії, запрошувало до їх подання на конкурс. На жаль, було отримано лише декілька проектів і, за висновками експертної комісії, ці кінопроекти мали або недостатній художній рівень, або недоліки у продюсерському баченні.
Слід сказати також про враження від представлених дебютних кінопроектів. Оскільки одним із важливих напрямків розвитку українського кіно є формування нового покоління українських кінематографістів, головним очікуванням від конкурсу були проекти молодих режисерів. Ми дуже чекали на талановиті дебюти. Не можу сказати, що їх не було: експерти підтримали одинадцять дебютних розробок, доопрацювати і подати на наступний конкурс рекомендовано ще два, але в підсумку хотілося би бачити їх більше.
– Коментуючи пресі той аспект, що членами експертної комісії на конкурсі виступали люди, які водночас були конкурсантами, ви зазначили, що проблеми в цьому немає, проекти вони подавали в одних категоріях конкурсу, а членами журі виступали в інших. І все ж такі учасники могли мати більші можливості, аніж їхні колеги. Чим саме була викликана необхідність залучити їх до членства в журі?
– Під час формування Експертної ради з питань кінематографії ми намагалися залучити до неї найкращих фахівців галузі, які не переривали своєї професійної діяльності в кінематографії і сьогодні беруть активну участь у кіновиробництві. Це принципова позиція. Слід зазначити, що Експертна рада – постійно діючий дорадчий орган і залучається до роботи не тільки під час проведення конкурсу. До складу ради входять режисери, продюсери, оператори, а також кінокритики та представники дистрибуційніх компаній, кінопрокату, кінофестивалів. Пітчінг кінопроектів проходив у чотирьох сесіях – ігрового повнометражного фільму, документального, дебютного та анімаційного. Експерти, які подавали на конкурс свій кінопроект (продюсери, режисери), не оцінювали інших проектів своєї сесії (не заповнювали карток оцінювання, не виставляли балів оцінювання) і не брали участі в підсумковому обговоренні цих проектів, що відбувалося у закритому режимі. Навряд чи вони мали ширші можливості, окрім власного фахового рівня і рівня підготовки своїх кінопроектів. А залучати професіоналів до оцінювання, наприклад, дебютних стрічок, де їхня думка є унікальною і важливою – цілком логічно. Ще хочу зауважити, що світ кіномистецтва тісний, всі знають один одного, знають, хто чого вартий. І більшість представників творчих професій давно мають власне ім’я і авторитет серед колег – незалежно від того, є вони членами Експертної ради Держкіно чи ні.
Хочу прокоментувати закиди деяких журналістів, що нібито експерти-конкурсанти впливали на оцінку інших проектів, не тільки ставили питання, але і лишалися в залі під час обговорення: такі висновки є наслідком неповного розуміння процедури проведення конкурсу. Під час презентації проекту всі присутні члени експертної ради могли ставити запитання, але брати участь у закритому підсумковому обговоренні з оцінюванням (що відбувалося після закінчення сесії дня) експерти-конкурсанти не мали права.
Те ж стосується і зауваження журналістів щодо того, що не всі експерти читали подані на конкурс сценарії. Більшість експертів, присутніх на пітчінг-сесіях, були добре ознайомлені з кінопроектами, всі мали змогу без перешкод читати матеріал, незважаючи на його великі обсяги та дуже щільний графік проведення конкурсу. Вимагати ж від Романа Гургеновича Балаяна стовідсоткового прочитання всіх сценаріїв, мабуть, не варто, оскільки він видатний режисер і здатен оцінити талант учасника, його перспективи за своїми критеріями.
–Які переваги і недоліки, за підсумками цьогорічного пітчингу, має проведення конкурсу такого характеру? Чим така форма співпраці відрізняється від держзамовлення?
– Проведення конкурсу за новими правилами, поза сумнівом, має значно більше переваг, аніж недоліків. Основним досягненням, на мій погляд, є відкритість процедури проведення конкурсу, його демократичність. Ми розробляли його за зразками проведення європейських кіноконкурсів. Новий для нас формат пітчингу, присутність гостей та журналістів, те, що будь-хто в процесі конкурсу міг до нього долучитися тим чи іншим чином – все це було надзвичайно схвально сприйнято кіномитцями, які знаються на тому, як такі заходи відбуваються в інших європейських країнах. Відкритість нового формату проведення конкурсу, на мою думку, стала не просто перевагою, а перемогою нового конкурсного стандарту.
Щодо недоліків, то їх у нового формату конкурсу майже немає, є технічні помилки, які буде ретельно проаналізовано й усунуто. Можу вкотре наголосити, що різниця між таким форматом проведення конкурсу і тим, як це відбувалося раніше, полягає в тому, що ми не просто читали сценарії, а потім у рамках держзамовлення шукали їм виконавців, а оцінювали проект загалом, разом із його маркетинговою складовою, продюсерським баченням. Проблема полягає в тому, що український кінематограф уже довго стоїть на шляху розвитку продюсерської системи, задекларованої, але так і не втіленої повністю. Новий конкурс відбувся саме за вимогами продюсерського підходу до кіновиробництва, що має працювати від початку створення фільму до прикінцевого шляху до глядача.
– Яким чином відносини Держкіно й авторів проектів реалізовано в юридичній площині? Зокрема, державне фінансування окремих картин складе 50%. Кому належать авторські права – Держкіно чи продюсерам та продюсерським компаніям?
– У правовому полі існує поняття авторських прав – майнових та немайнових, а також поняття суміжних прав. Немайнові авторські права належать авторам, діють безстроково та не можуть бути передані (відчужені) іншим особам. Що стосується майнових авторських прав, то у продюсера на жодному з етапів кіновиробництва не може виникнути цих прав, оскільки, згідно зі ст. 17 «Закону про авторське право і суміжні права», у процесі кіновиробництва задіяно п’ять правовласників-авторів: сценарист, режисер-постановник, оператор-постановник, композитор та художник-постановник. На початковому етапі виробництва фільму продюсер отримує майнове право окремо на сценарій, режисерську роботу, операторську роботу, музичне та художнє оформлення. Ці майнові авторські права необхідні продюсеру для того, щоб він міг без перешкод забезпечити виробництво фільму. На етапі завершення виробництва фільму виникає цілісне майнове право на створений аудіовізуальний твір. Власне, цілісне майнове право в дистрибуції і є предметом відчуження. Це майнове право, яке на підставі укладених авторських угод відчужується в авторів на момент створення, передається в рамках держзамовлення Державі або продюсерській компанії, що вкладала кошти у виробництво фільму (повністю або частково відповідно до вкладеної фінансової частини), та згодом передається в дистрибуторську компанію на певний термін з метою реалізації прав на фільм та доведення його до глядача. По закінченні терміну дистрибуції права повертаються до правовласника.
– Яким чином і в які терміни здійснюватиметься фінансування переможців пітчингу?
– Фінансування переможців пітчингу здійснюватиметься на основі підписаних державних контрактів у строки, передбачені цими контрактами, та відповідно до календарно-постановочного плану і заявок продюсера на виконання робіт.
Фото – wikipedia.org, interfilm.biz, openspace.ru, kino-teatr.ua та з архіву Ігоря Савиченка
Ілюстрація – blogspot.com
Джерело: „Телекритика“
