• CineMova
    • Über uns
      • Das Team
      • Über CineMova
    • Presse über uns
    • Alte Website
  • Events and projects
    • Politische Bildung
    • Hilfe für Geflüchtete
    • Empowerment von Frauen
    • Ukrainischer Kinoklub Berlin
      • Ukrainische Filmlandschaft
    • Die zweite Auflage der Karte “Ukrainische Orte in Berlin” (PDF)
  • Aktuelles
  • Kontakt
  • Support us
Empowerment von Menschen mit Migrationsgeschichte durch Wissen und Vernetzung
  • CineMova
    • Über uns
      • Über das Team
      • Über CineMova
    • Presse über uns
  • Events and projects
    • Politische Bildung
    • Hilfe für Geflüchtete
    • Empowerment von Frauen
    • Ukrainischer Kinoklub Berlin
      • Ukrainische Filmlandschaft
  • Aktuelles
  • Kontakt
  • Support us
Empowerment von Menschen mit Migrationsgeschichte durch Wissen und Vernetzung
Empowerment von Menschen mit Migrationsgeschichte durch Wissen und Vernetzung
Information

Голлівудський режисер Вадим Перельман: «Хочу працювати в Україні!»

Олег Вергеліс, Катерина Константинова, «Дзеркало тижня»

Доля цього кінорежисера – готовий сценарій для фільму «про Попелюшку». Фактично він єдиний із «наших», хто домігся успіху в Голлівуді.
Вадим Перельман народився в Києві (у сім’ї головного інженера Канівської електростанції). Спочатку жив у комунальній квартирі на вулиці Горького. Рано втратив батька… Потім – еміграція: Італія, Канада. Навчання в престижному університеті Альберти та кіношколі університету Раєрсон. І бурхливе творче життя в Лос-Анджелесі в 90-ті…

Нарешті, 2000-ні. Перший повнометражний художній фільм екс-киянина – «Будинок із піску і туману» (2003 р.) за мотивами роману Андре Дюбу. Картина привертає до себе погляди суворих академіків «Оскара». Окрім відмінної режисури, у стрічці чудова гра акторів Бена Кінгслі і Дженніфер Коннелі. Вже в наступний свій фільм – «Все життя перед очима» (2007-й) – Перельману вдалося заманити саму Уму Турман.

Сьогодні Перельман – людина світу. Живе і в Америці, і в Європі. І на батьківщину, в Україну, теж навідується. Особливо на наші численні кінофестивалі. У його «портфелі» – нові сценарії. Його захоплюють загадки особистостей Ейзенштейна, Хічкока. А його улюблений фільм – «Викрадачі велосипедів» Вітторіо де Сіки.

…Тим часом режисер не приховує свого бажання зняти нове кіно – в Україні… але не тільки «для України», а для цілого світу, якого, судячи з усього, цій людині, як і Джеймсу Бонду, помітно мало…

– Вадиме, ваш останній за часом фільм «Все життя перед очима» (у нашому варіанті: «Миттєвості життя») днями показав Перший російський телеканал, і багато глядачів, певно, оцінили особливий (авторський) рівень режисури, чудову гру Уми Турман, котра абсолютно інша, ніж у Тарантіно. Але чому дві назви?! Ви самі вирішили заплутати глядачів?

– Це дистриб’ютори. Вважаю найвдалішим варіантом першу назву картини: In Bloom, тобто «У розквіті». Стрічка була з такою назвою ще за тиждень до прем’єри в Америці. Але в тамтешньому прокаті цю назву також не прийняли. Пішли на поводу у фокус-груп… Мовляв, «люди не зрозуміють» різних тонкощів…

Ще я дуже не задоволений російським дубляжем. Хрипкий жіночий голос промовляє за шістнадцятирічну дівчинку! А я ж, як режисер, вивіряв кожне слово в цій картині, кожну інтонацію…

– Яке, до речі, ваше трактування фіналу в цьому фільмі, де багатьом незрозуміло, «кого вбили» – головну героїню, її подругу чи їх обох.

– Трактування фіналу? Коли була українська прем’єра, я сказав: «Цей фільм коштував мені двох років життя… Є чотири типи глядачів цієї стрічки – ті, котрі не розуміють фільму, і він їм не подобається… Ті, котрі зрозуміли картину, але їм усе одно не подобається. Ще ті, котрі не зрозуміли, але їм подобається. І четвертий тип – ті, котрі зрозуміли, і їм подобається! І цей фільм я зробив для вас!». Цей фільм ніяка не загадка, не шахова проблема. Звісно ж, стріляють у молоду Діану, котру грає Івен Рейчел Вуд… Але 33% глядачів цього не розуміють! Можна, між іншим, купити ліцензійний американський фільм, який складається з двох дисків, і саме в другому я покроково пояснюю сюжет, даю коментар ледь не щодо кожного кадру.

– А де ви знайшли таку вражаючу натуру для цієї картини?

– Це штат Коннектикут. У мене був другий оператор, якому я давав багато завдань – цілий список. Тобто він паралельно мав відзняти колоритну натуру – квіти, черв’яків, бджіл… Багато матеріалу, на жаль, не ввійшло в стрічку. Один цікавий факт: 95% квітів у цьому фільмі – несправжні…

– Ви не замислювалися, чому для Америки настільки характерна і навіть болюча порушена вами тема – стрілянина в американських школах серед підлітків? А в Україні якось в інших місцях частіше стріляють…

– Тому що в Україні не так багато зброї. А в Америці кожен божевільний може отримати право на зброю! Пам’ятаєте фільм «Слон» Гаса Ван Сента? Теми подібні. Критики писали, що це фільм про шкільне вбивство… Але таке могло статися де завгодно – на подвір’ї, в автобусі.

Ще раніше я подивився бразильський документальний фільм «Автобус 72». Це реальна історія, коли один божевільний тримав заручників в автобусі сім днів, причому посеред Ріо-де-Жанейро. І, уявіть, усі були безсилі…

– Вадиме, а які «миттєвості життя» – вашого життя – могли б увійти до цього фільму?

– Знаєте, я фаталіст. Вірю в долю. У випадок. Наприклад, Федеріко Фелліні багато знімав про себе. Я ж не люблю цього робити. Хоча моє життя досить насичене. Мені подобається створювати у фільмах певне «відлуння» – відбиток флеш-моментів зі свого життя… Але повністю переписувати власну історію я не збираюся.

– Які книжки, будучи далеко від батьківщини, в Америці чи в Європі, читаєте сьогодні? Що з серйозної літератури для вас актуальне саме зараз?

– Захоплений приголомшливим романом – «Атлант розправив плечі» письменниці Айн Ренд. Чомусь в Україні ця книжка не на слуху… Я навіть не розумію, чому. Вважаю, що Айн Ренд, твір якої опубліковано в Америці ще в 1957-му, написала геніальний, але дуже небезпечний роман ХХ століття, який дотепер вважається неймовірно важливою книгою… «Атлант…» за важливістю – друга книга після Біблії (про що свідчать деякі опитування американців). Там закладена серйозна філософія.

Коли читав, почувався як Лені Ріфеншталь… Роман вирізняється розумною, нехай і суперечливою, теорією. Хоча письменниця – єврейка з Росії, народилася в Санкт-Петербурзі, її «Атлант…» – серйозний ворог соціалізму. Уявіть, в Америці, зайшовши в будь-який коледж, можна обов’язково побачити цю книжку в студентів, хоча вона доволі грубенька – налічує близько 1300 сторінок.

Там в основі – філософія об’єктивізму. Хоча заторкнуто багато різних тем… А з об’єктивізмом сталося те ж саме, що і з мусульманською вірою, те саме, що і з Карлом Марксом. Адже Маркс у своїй праці створив економічну теорію, а вже Ленін виніс із цього дещо політичне.

Айн Ренд іноді називають фашисткою. Але вона не фашистка… Вона ставить таке запитання: наприклад, чому, коли ми голосуємо, голос добропорядного громадянина дорівнює голосу якогось покидька, котрий нічого не приносить суспільству… Хтось, наприклад, будує будинки чи створює щось творче або він просто хороша людина в сім’ї. Але ж значно більше тих, хто просто ссе кров із суспільства. І от «Атлант…» – книжка про успішних людей, таких собі прайм-муві, котрі, на її погляд, більш важливі для суспільства, ніж ті люди, котрі не приносять соціуму жодної користі…

Ці ідеї – з ними можна й посперечатися – втілено в чудову художню форму. Така собі релігія в художньому обрамленні! Як у Федора Достоєвського в кожному його романі – посил до православ’я, ідеї совісті…

– Совість для людини ХХI століття може бути покаранням? Як була вона покаранням для Раскольникова в столітті XIX?

– У кожної людини є певний моральний код. Навіть маленька дитина, вдаривши когось, відчуває страх, а не радість. Звірі ніколи не нападуть на слабкого. Наприклад, коли собаки б’ються, одна з них лягає на спину, це означає «убий мене!». І її вже ніхто зі зграї не зачепить, не розірве. Оце і є моральний код, який повинен бути в людей. У Чарльза Буковскі є поема «Синя птиця». У всіх нас усередині є така синя пташка, котра співає з дитинства… Співає завжди… Вона нам і каже, з ким слід одружитися, в який бізнес піти, кому що віддати. Ця пташка завжди каже правду. Але ми, на жаль, іноді намагаємося її заглушити.

– Є інформація, що в планах однієї з великих голлівудських студій на 2012-2013 рр. є ваш проект «Полтергейст» – фільм жахів…

– Майбутнє цієї стрічки поки що покрите мороком. Після кризи виникли проблеми в студії, яка планувала запуск… Втім, і офіційного кастингу ще не було. Але чимало зірок висловили бажання зніматися в цьому фільмі.

– Хто конкретно?

– Наприклад, Гері Олдман. Я все ж таки сподіваюся, що згодом буде можливість реалізувати цю ідею… Тому що це мій сценарій. У ньому і містика, і фантастика…

– Наскільки вам сьогодні цікаві актори європейської школи? Чи все ж таки з голлівудськими працювати вигідніше, зважаючи на їхню відомість у світі?

– Мабуть, європейські актори найкращі у світі. До речі, зовсім недавно на Одеському фестивалі мене постійно запитували: як там Голлівуд? Бо по суті я єдина людина з України, котра там працює… Але зрозумійте: Голлівуду як такого вже давно немає. Можна назвати цю колишню «фабрику мрій» просто низкою великих студій, дистриб’юшн-кампаній… Але це вже навіть не «фабрика»! Наприклад, компанія Warner Brothers сьогодні спроможна зробити 10-12 фільмів на рік. Раніше ж робила близько 40. Хоч як сумно, але ця фабрика вичерпала себе. Та й розмах не той. Вони роблять два-три блокбастери, на кшталт «Людини-павука». А решта – або маленькі страшилки, або романтичні комедії.

– А як знайти формулу (чи лазівку), аби протягти через Голлівуд на екран суто людську історію, драму, нехай навіть там не буде таких мегазірок, як Меріл Стріп?

– Певною мірою мені це вдалося і в 2003-му, і 2007-му. Адже мій другий фільм був у прямому сенсі «незалежним». Тобто це був, мабуть, останній серйозний студійний фільм, який випустили в Америці.

Сьогодні ж усі голлівудські картини створюють «бухгалтери». Більше немає такого явища – «від щирого серця» чи «за велінням душі». Нині все вирішують якийсь «комітет» чи фокус-групи. Вони жорстко визначають, що потрібно змінити в тому чи іншому фільмі, яка версія буде вигідна в плані бюджету.

– Гаразд… Але чи залишилися в Голлівуді істинно творчі люди, такі як свого часу Біллі Уайлдер – і комерсант, і творець в одній особі?

– Сьогодні можна на пальцях перелічити всіх суто творчих людей, які працюють у Universal Studios Hollywood… Це не означає, що коли кіно авторське, то воно неодмінно має бути некомерційним. З останніх могікан, звісно, Стівен Спілберг, Майкл Бей, Мартін Скорсезе, Роберт Ендерс, Крістофер Нолан…

Авторське кіно, по-моєму, це коли дивишся ту чи іншу картину і вже за інтонацією та режисерським викладом визначаєш, хто режисер.

– Ви не вперше засідаєте в журі українських кінофестивалів, деякі з них навіть міжнародні… Чи знаєте ви, наприклад, скільки таких фестивалів?

– Ні…

– Понад десяток.

– Як на мене, так багато фестивалів Україні не потрібно.

– А скільки (на ваш погляд) потрібно кінофестивалів у країні, де якщо бодай один фільм знімуть за рік, то вже велика перемога?

– Напевно, в Україні має бути один, але великий і знаковий фестиваль. Я бував і на «Молодості», і на весняному Київському міжнародному. І от нещодавно мене запрошували до Одеси. У цьому зв’язку – із приводу українських кінофестивалів – у мене склалася своя думка. Потрібно робити великий фестиваль лише в Одесі. Це місто вирізняється надзвичайною атмосферою. Як ви гадаєте, чому французи свій найбільший фестиваль проводять не в Парижі, а на Лазурному узбережжі, де пляжі, курорти? От і Одеса – універсальне місто для кінофестивалів. Найколоритніше. А одесити – це наші українські італійці, вони дуже душевні… Саме вони задають атмосферу свята.

А тому ж таки Одеському форуму потрібно продовжувати в тому ж дусі, але не заганяти фестиваль у певний формат (наприклад тільки комедійний). І в жодному разі не можна робити з фестивалю ринок. Бо понаїдуть усі ці «продавці» й «покупці»… Діла не буде. Безперечно, «Молодість» повинна залишитися як фестиваль дебютів.

– Цікаво, яке запитання найчастіше вам ставлять сьогодні в Україні – як гостю з «прекрасного далека»?

– Між іншим, тут ставлять запитання набагато розумніші, ніж в Америці. Мене, наприклад, часто запитують: як відродити й розвинути кінематограф України? Напевно, це мучить усіх небайдужих українських діячів. Адже Україна – країна талантів. Я завжди казав: в Україні така родюча земля, її потрібно постійно обробляти, сіяти нові зерна. І, звісно, вчити молодь не якихось абстрактних теорій… Адже я з цієї причини й пішов свого часу з кіношколи. Зрозумів безглуздість…

Роль держави у справі розвитку кінематографа очевидна. Саме мобілізація держави в плані підтримки, оподаткування. Але… і без творчої особистості нічого не вийде. Це – головне. Не приховую: мені самому було б цікаво попрацювати в Україні, зняти тут фільм, це моя батьківщина, тут поклади найцікавіших сюжетів… Але… подивимося, як зійдуться зірки, як складуться обставини.

– Що думаєте про активно впроваджуваний нині 3D формат? Чи задушать проекти, зняті в 3D, тонкий шар артхаузного кінематографа?

– Коли я тільки готувався до «Полтергейсту», 3D для мене було новим набором лінз. Гадаю, що за цим форматом майбутнє. Перші фільми в 3D використовували суто для зорового ефекту. Але зараз усе інакше. Уявіть картину Поланскі «Відторгнення» у 3D форматі! Мій фільм «Будинок із піску і туману» був би набагато кращим у 3D… Наприклад, сцену суїциду я стиснув би до краю, начебто в якусь колонку поставив. Інші сцени навпаки розширив би. Адже майстри кіно використовують лінзи, щоб усе виглядало гарно, яскраво і в глядача було відчуття величезного простору.

– А чи потрібна гарному артисту ця об’ємність?

– Гарному артисту це не завадить. Із допомогою 3D можу ізолювати характери, грати образами… Зробити певну кіноклаустрофобію… Гадаю, що навіть такі шедеври, як «Ночі Кабірії» чи «Летять журавлі», сприймалися б цікавіше в цьому форматі. Наприклад, у «Журавлях» сцени, зняті в Москві на набережній, були б просторовими, яскравими.

Думаю, років через три майже всі фільми будуть зняті в 3D форматі. І, упевнений, це дійде навіть до української глибинки. Адже кольорові фільми туди дійшли, та й Інтернетом уже нікого ніде не здивуєш. Техніка розвивається неймовірно. Прогрес очевидний.

«Дзеркало тижня»

Shares
3 Comments
  1. NIPT

    2. April 2025 0:33

    657044 273540I come across your webpage from cuil and its high quality. Thnkx for giving this sort of an incredible write-up.. 744439

    Reply
  2. ซอฟต์แวร์การจัดการโครงการ

    3. April 2025 4:16

    808180 140086Fantastic support from this blog! Thanks alot for the data I necessary 430947

    Reply
  3. แม่น้ำหนึ่ง

    7. April 2025 0:40

    120635 423695I was looking for this. Truly refreshing take on the information. Thanks a lot. 773447

    Reply
Schreibe einen Kommentar Antworten abbrechen

Deine E-Mail-Adresse wird nicht veröffentlicht. Erforderliche Felder sind mit * markiert

Previous Post

Венеціанський кінофестиваль – більше молоді, менше зірок

Next Post

Filmvorführung „Paradiesvögel“ am 16.09.2010

Follow us
FacebookInstagramYouTube
Most Popular

CineMova Ukrainian Empowerment Network e.V

Сінемова колаж

Projekt „We are part of Berlin! Strengthening the civic participation of refugees from Ukraine“

Project flyer_final (1)

Українські таланти «засвітилися» на Берлінале

Featured Posts
Aktuelles Events Film News Hilfe für Geflüchtete Kinoklub Berlin Kinoklub News

Einladung 29.05 18:00: Filmvorführung „Eyes on Ukraine“

2. Mai 2025
Events Hilfe für Geflüchtete Kinoklub Berlin

Einladung 17.04., 19 Uhr: Filmvorführung “Wie fern ist nah”

12. April 2025
Aktuelles Hilfe für Geflüchtete Information Politische Bildung

Die zweite Auflage der Karte „Ukrainische Orte in Berlin“ (PDF)

3. April 2025
Join Our Newsletter
Enter your email and we'll keep you posted with news and updates!
You might also like
Сінемова колаж
Cinemova

CineMova Ukrainian Empowerment Network e.V

4 Mins read
20. August 2020
Project flyer_final (1)
Cinemova Events Information

Projekt „We are part of Berlin! Strengthening the civic participation of refugees from Ukraine“

1 Min read
14. März 2024
5
Empowerment von Frauen Hilfe für Geflüchtete

Projekt „ProLeben: Resilienz stärken – Integration fördern“ (2024-2025)

1 Min read
1. Oktober 2024
Information

Українські таланти «засвітилися» на Берлінале

3 Mins read
19. Februar 2010
Film News

В Україні знімають художній фільм про Чорнобиль

2 Mins read
13. Juni 2010
Film News

У Києві показують православне кіно

2 Mins read
8. Oktober 2011
CineMova Ukrainian Empowerment Network e.V
Empowerment von Menschen mit Migrationsgeschichte durch Wissen und Vernetzung
  • CineMova
  • Events
  • Kontakt
Empowerment von Menschen mit Migrationsgeschichte durch Wissen und Vernetzung
  • CineMova
    • Über uns
      • Das Team
      • Über CineMova
    • Presse über uns
  • Events and projects
    • Politische Bildung
    • Hilfe für Geflüchtete
    • Empowerment von Frauen
    • Ukrainischer Kinoklub Berlin
      • Ukrainische Filmlandschaft
    • Die zweite Auflage der Karte “Ukrainische Orte in Berlin” (PDF)
  • Aktuelles
  • Kontakt
  • Support us
  • Impressum
Join Our Newsletter!
Our site uses cookies. Learn more about our use of cookies: cookie policy
I accept use of cookies