«Репортери за свободу слова» представили перший фільм із майбутньої документальної серії, присвяченої загиблим українським журналістам
Марія Томак, «День» 24-07-2010
«Справа Гонгадзе», безумовно, найгучніше із журналістських вбивств, скоєних в Україні. Найгучніше, але не єдине. Подібних справ (які, втім, не стали розмінною монетою в політичних іграх) – десятки. Пам’ять про них так і осіла в регіонах, де вони жили та працювали. Так стверджує тележурналіст Олег Сичов, автор фільму «Чорне та червоне Ігоря Александрова». Фільм був створений з ініціативи громадської організації «Репортери за свободу слова» (засновником якої є Олег Сичов та адвокат Олександр Серьогін) до дев’ятих роковин із дня вбивства донецького журналіста.
Нагадаємо, що Ігор Александров був директором телекомпанії «ТОР» (Слов’янськ Донецької області). Він був убитий за свою професійну діяльність 7 липня 2001 року. Це вбивство досі залишається нерозкритим.
«Чорне та червоне Ігоря Александрова» автори фільму присвятили «всім загиблим журналістам». За словами Олега Сичова, хоча у фільмі непрямо вказано на замовників вбивства, стрічка, по суті, є реквіємом, позбавленим політики та прямих звинувачень. «Ми просто хочемо згадати про людину, яка точно знала про те, що таке свобода слова, – сказав Олег у коментарі «Дню». – Я б хотів, аби українські журналісти озирнулися та побачили, що позаду нас, на дистанції, якою ми рухаємося, залишилися людські кістки».
Найближчим часом фільм «Червоне та чорне…» з’явиться на сайті громадської організації «Репортери за свободу слова». Стрічкою зацікавилося також чимало регіональних журналістів. «Ми розіслали диски по багатьох телекомпаніях України, в тому числі й регіональних, із проханням показати фільм. Безумовно, він буде показаний у рідному для Ігоря Александрова Слов’янську. І найближчим часом на нашому сайті ми оприлюднимо звіт про те, які телекомпанії пустили фільм в ефір», – каже Олег.
Не пізніше аніж за місяць журналістське об’єднання обіцяє представити ще 2-3 документальні серії, присвячені іншим загиблим українським журналістам. А наразі Олег Сичов розповідає «Дню» про фільм «Чорне та червоне Ігоря Александрова».
– Мені здається, що серед усіх імен постраждалих журналістів саме Ігор Александров найбільше заслуговує на те, аби його пам’ятали. Безумовно, в історії з його вбивством напрошується аналогія зі «справою Гонгадзе» (який безслідно зник за півроку до того), але якщо цю тему «розкрутили», то про Александрова дуже швидко забули. До речі, ми мали намір представити фільм «Чорне та червоне Ігоря Александрова» 7 липня, в день його загибелі, але вирішили почекати та подивитися, чи хтось із наших колег щось про це напише. Не написав ніхто.
На мій погляд, Александров є символом переходу від епохи безвладдя до епохи гласності. Хто б що не казав, а цей перехід відбувся. За останні 14 років, що я працюю в журналістиці, Україна зробила серйозний крок у бік розвитку свободи слова. Я не погоджуюся з тими, хто стверджує, що сьогодні на журналістів чиниться якийсь серйозний тиск. Якщо ми говоримо про свободу слова, то її треба аналізувати в іншій площині – дієвості журналістських текстів. За останні кілька років ми девальвували поняття свободи слова. Зараз журналіст можна говорити що завгодно і де завгодно, але ніхто на нього не відреагує, йому вже ніхто не вірить. Владні органи, прокуратура, СБУ, міліція також не реагують. Це і є найбільша наша проблема.
Я ностальгую за тими часами, коли журналістське слово мало вагу. Хочеться, аби воно знову набуло цінності. У жодному разі я не прагну повернення до початку 2000-х, коли за оприлюднену правду журналіст міг позбавитися життя. Але, хоч як би це цинічно звучало, – сьогодні в Україні немає журналістських вбивств тільки через те, що в цьому немає потреби…
Є ще багато журналістів, які пішли з життя (в тому числі з регіонів), і про яких сьогодні не пам’ятають. Тому ми обов’язково продовжуватимемо цей цикл фільмів.
Довідка «Дня»
Олег Сичов – тележурналіст. На телебаченні – з 1997 року. Спершу працював редактором на телеканалі «Інтер», журналістом програми «Міські новини». Потім створив ряд авторських проектів різного спрямування. Протягом останніх двох років є автором та ведучим програми «Громадська варта», що виходила на Першому Національному, а від сьогодні – на «5 каналі».
Марія Томак, газета «День»
