Цьогоріч в Україні планують реалізувати як мінімум три великі мультиплікаційні проекти. Українська малеча, можливо, нарешті таки побачить, хто боїться дядечка бабая.
Джерело: Deutsche Welle
Цифри, закладені в бюджеті на створення й розповсюдження національних фільмів, виглядають на диво щедро – 24 мільйони гривень плюс 50 мільйонів зі стабілізаційного фонду. Значна частина цих коштів піде на анімаційне кіно. Приміром, на роботу над мультфільмом Наталії Марченкової «Хто боїться дядечка бабая» планують витратити близько 5 мільйонів гривень, розповіла «Німецькій хвилі» голова Державної служби кінематографії України Ганна Чміль.
Для порівняння, у 2009 році на потреби вітчизняної анімації виділили лише трохи більше трьох мільйонів гривень, які майже повністю пішли на погашення старих боргів. Та навіть ці «захмарні» для української анімації суми поки що лишаються номінальними, каже Чміль. Адже проект держбюджету досі не затверджений, і поточні видатки плануються згідно з витратами минулого року. Та й ті у січні студії так і не отримали.
Бабай, Котигорошок та інші…
Тим не менше аніматори сповнені планів і надій. На додачу до згаданого повнометражного проекту на студії «Укранімафільм» мають намір продовжити давно розпочаті зйомки мультсеріалу про Котигорошка. Також дано старт проекту відомого мультиплікатора Степана Коваля «Моя країна – Україна». Відомий своїми роботами «Ішов трамвай № 9» та «Злидні» лауреат Берлінського міжнародного кінофестивалю взявся цього разу за мультиплікаційне втілення казок і легенд із різних регіонів України.
«Це цікавий проект, оскільки він складається з невеличких мініатюр, які реалізовують молоді аніматори, тобто це дебютна робота молоді, – розповідає Чміль. – Мультфільм відтворює звичаї і традиції, значимі артефакти різних регіонів України. Невеличкі серії, що вже готові, дають підстави сподіватися на справді цікавий продукт».
Операція «реАнімація»
На продовження цього проекту аніматори сподіваються отримати від держави близько двох мільйонів гривень. А поки що робота кипить виключно на ентузіазмі мультиплікаторів та за рахунок їхніх власних коштів. «Ми віримо в цей проект настільки, що немає ніякого сумніву, що рано чи пізно ми його завершимо, – переконаний Коваль. – Ми віримо також у те, що він матиме продовження. Адже під час роботи ми виявили, що запланованих 26 серій недостатньо, аби розповісти про казки, історії та легенди, які існують в Україні».
Заплановані кошти – це добре, але навіть з ними української анімації, як і всього українського кінематографу, не реанімувати, переконані як мультиплікатори, так і чиновники. Адже головна біда українського кіновиробництва – це відсутність повноцінного кінопроцесу, каже Чміль. На її думку, нині дуже важливо ухвалити закони щодо державного протекціонізму кінематографу та запровадження обов‘язкових зборів на підтримку цієї галузі.
Поки цього не станеться, можна буде говорити лише про поодинокі роботи в українському кіно, каже Чміль. А єдиними «українськими» фільмами залишатимуться серіали, що виробляються телеканалами на основі російських теленовел.
Автор: Данило Білик
Редактор: Христина Ніколайчук
